Продовольча безпека: український складський і логістичний сектор народжується заново

Нерозумне розміщення 80% всієї логістичної та складської інфраструктури у Київській області показало, що будувати склади необхідно по всій країні.

Логістика не дуже відрізняється в мирний і воєнний час. «Якщо ми говоримо про основні продукти харчування, то зараз все йде за планом, товари привозять вчасно. Важливо забезпечити безпеку пунктів відправки, збору та транспортування», — каже Олександр Ісаченко, засновник CoreTeka та WareTeka (платформи для пошуку складів, залів та логістичних партнерів).

На думку Олександра Ісаченка, перша і найважливіша зміна, яка відбулася в українській логістиці після початку війни — це ліквідація «центру ваги».

Найбільший складський хаб в Україні, а це 70-80% усіх складських приміщень, знаходився в Київській області, де було зосереджено 1,8-2,2 млн кв.м приміщень. З початком війни великі підприємства, а потім середні та малі, змушені були перевозити залишки й товари на Західну Україну.

Величезний відтік відбувся у Львівську, Тернопільську, Івано-Франківську області та на Закарпаття, де такої кількості складських приміщень в принципі не було. Приміщень не вистачало на всіх, а ті, які були зайняті, були значно гіршими за своїх «попередників» за організацією простору та рівнем обслуговування. Компанії, які звикли до десятків тисяч квадратних метрів сучасних професійних складів, змушені були «тулитись» на тисячі, двох чи навіть п’яти тисячах квадратних метрів, часто на старих об’єктах із зовсім іншими принципами складської логістики. Все це суттєво змінило логістичні процеси, ланцюги постачання та операційні витрати.

Режим виживання

Таким чином бізнес був змушений змінити складську мережу і тим самим збільшити складність і вартість цих операцій. Олександр Ісаченко також виділив три основні фактори, які вплинули на бізнес-процеси, пов’язані з логістикою.

Відхід від нагромадження та зберігання товарів.

Якщо раніше товар міг перебувати на складах тривалий час і у великих обсягах, то тепер компанії почали відвантажувати товари, намагаючись зберігати мінімальну кількість, щоб у разі можливого нападу на склади не було великих збитків.

Швидка зміна умов зберігання.

Запуск складу зазвичай займає близько трьох місяців: це відкриття складу, впровадження ІТ-системи та ІТ-інтеграції, налаштування систем безпеки, відеомоніторинг тощо. Експерт зазначає, що логістика, особливо зберігання товарів у воєнних умовах, є складною, але підприємства працювали досить добре.

Ускладнення логістичних операцій.

Олександр Ісаченко зазначає, що це було великою проблемою, особливо на початку військових дій. Зокрема, це стосувалось відсутності чітких правил пересування під час комендантської години, взаємодії з ТРО, яка не завжди позитивно реагувала на нічні рухи транспортних засобів з доставки їжі.

Зараз багато проблем з імпортом вирішено, проте у деяких районах постачання товарів затримуються через контроль російських військ або високий ризик подальшого транспортування. З іншого боку, повітряний і водний транспорт повністю заблокований. Також існують певні труднощі з в’їздом і виїздом залізницею через відсутність вагонів для вивезення сільськогосподарських товарів з України та відсутність необхідної кількості вагонів для імпорту палива.

Повернення до Києва

На початку війни розташовані під Києвом склади перенесли на Захід України. Тепер логістичні компанії почали повертатися у столицю. За підрахунками, у Київській області було знищено близько 400 тисяч кв.м складських площ (приблизно 20% усіх складських приміщень в Україні).

На думку експерта, також важливо мати державні резервні склади, як це практикується у великих європейських країнах (Німеччині, Чехії, Польщі). Значна частина гуманітарної допомоги, яку Україна зараз отримує від Європи, надходить із державних резервів. На жаль, інфраструктура українських державних резервних складів була, м’яко кажучи, недостатньо підготовлена.

Попит на складські приміщення з боку бізнесу сьогодні досить великий. На запитання, як має виглядати новий РЦ, Олександр Ісаченко відповідає, що створюючи нові склади, ми повинні чітко розуміти профіль ризику країни/регіону, розуміти загрози. Розміщувати інфраструктуру в одному місці, як це було в Україні (аж 80% у Київській області), — нерозумно. Необхідно будувати склади по всій Україні.