«Вінницяпобутхім» шукає власника: чи дійсно це привабливий актив?

У серпні 2025 року Фонд державного майна України (ФДМУ) планує провести приватизаційний аукціон із продажу ПрАТ «Вінницяпобутхім» — великого виробника побутової хімії з Вінниці. За словами представників Фонду, йдеться про «перспективний та прибутковий актив», який має зацікавити як українських, так і міжнародних інвесторів. Підприємство справді демонструє позитивні фінансові показники: у 2024 році його чистий прибуток склав понад 113 млн грн, а загальний дохід — понад 853 млн грн.

Втім, як повідомляє РБК-Україна, ситуація навколо об’єкта є набагато складнішою. Актив був конфіскований у межах санкційної політики, має значне боргове навантаження, зношену інфраструктуру та юридичні ризики. Розглянемо докладніше: наскільки виправданий оптимізм щодо цього приватизаційного лота?

Позиціювання: що обіцяє держава?

У супровідних матеріалах на платформі Prozorro.Sale та аналітичних публікаціях, таких як SmartTender.biz, підприємство подається як:

1. Один із провідних українських виробників побутової хімії;
2. Актив з великою кількістю майна та потужностей, а також з відомими брендами;
3. Об’єкт зі стабільними фінансовими результатами;
4. Приклад прозорої приватизації;
5. Вигідна локація — у межах міста Вінниця;
6. Можливість перетворити підприємство на сучасний виробничий кластер.

Однак фактичні характеристики «ВПХ» свідчать про дещо іншу картину.

"Провідний виробник" із застарілим профілем

У складі підприємства — понад 31 тис. м² виробничих приміщень і понад 4 га землі. Однак більшість об’єктів зведено ще у 1970–80-х роках, що означає суттєвий знос. Частина приміщень потребує капремонту або реконструкції, а витрати на їх утримання можуть бути неспівмірними з ефективністю. Тобто активи справді масштабні, але не модернізовані.

Хоча «Вінницяпобутхім» справді займає частку на ринку, виробничі потужності підприємства орієнтовані переважно на випуск порошкових мийних засобів — тоді як сучасний ринок побутової хімії дедалі більше тяжіє до рідких і капсульованих форматів. Технологічне оновлення ліній, за оцінками галузевих експертів, може коштувати від 100 до 500 млн грн, що істотно зменшує інвестиційну привабливість для нового власника.

Відомі бренди — не заводські, а орендовані або втрачені

У матеріалах про приватизацію ПрАТ «Вінницяпобутхім» часто згадується, що завод виробляв добре відомі торгові марки, зокрема «Ушастий нянь» і «SARMA», а після націоналізації випускав продукцію під брендом «Вухастик», який добре впізнаваний серед українських родин. Утім, тут є кілька суттєвих застережень:

• Ці бренди не належать заводу. Торгівельні марки, зокрема «Вухастик» та «SARMA» (справжня українська), є власністю компанії AFINA Group, яка організувала виробництво на інших потужностях та повністю контролює рецептури, канали збуту й маркетинг.
• У цьому контексті твердження про можливість «оновлення брендів» або використання їх репутації виглядає принаймні спекулятивним. Для реального запуску будь-якої впізнаваної ТМ або створення нової потрібні мільйонні інвестиції у розробку, реєстрацію, просування й побудову дистрибуції. Це окрема бізнес-модель, яка потребує значного маркетингового й операційного ресурсу довжиною в кілька років.

Також невідомо, чи захочуть потужні FMCG-гравці переносити виробництво на технічно застарілий об’єкт, де модернізація основного обладнання досі не здійснена. З комерційної думки, це не очевидний вибір, особливо якщо йдеться про бренди, що вже мають сталу логістику, контроль якості та перевірених підрядників.

Прибутковість — без урахування боргів

Задекларований чистий прибуток за 2024 рік — 113,3 млн грн — виглядає привабливо. Проте станом на 31 березня 2025 року загальна сума зобов’язань підприємства складає 134,6 млн грн, у тому числі:

• понад 75 млн грн — податкові борги;
• 9,4 млн грн — борги із зарплати;
• близько 5 млн грн — зобов’язання перед фондами;
• понад 39 млн грн — борги перед постачальниками.

Зокрема, згідно з офіційними документами, у структурі заборгованості фігурують понад 21 млн грн боргів перед компаніями з РФ, зокрема:

• АТ «Невская Косметика» (≈19 млн грн);
• ТОВ «Бреннтаг» (≈2,2 млн грн).

Ці контрагенти внесені до санкційних списків, а розрахунки з ними можуть бути заблоковані або оскаржені — що створює як юридичні, так і репутаційні ризики для інвестора.

Умови приватизації передбачають, що новий власник зобов’язаний погасити ці борги протягом 6 місяців після купівлі. Таким чином, фактичне навантаження на покупця перевищує 45% вартості об’єкта.

Водночас як зазначила в.о. голови Фонду Іванни Смачило в коментарі Mind.ua, нові власники звільняються від зобов’язань перед підсанкційними компаніями, однак можливі судові спори можуть лягти на плечі інвестора.

Потенційний конфлікт із трудовим колективом

На підприємстві накопичено понад 9 млн грн боргів із зарплати, а під час державного управління не було налагоджено діалогу з працівниками. Частина персоналу працює тут ще з часів російських власників, що може ускладнити оновлення управлінських процесів.

За умовами приватизації, звільняти працівників заборонено протягом перших 6 місяців, навіть якщо це економічно необхідно. Усе це створює ризик недовіри, спротиву змінам і зростання соціального напруження.

Прозорість аукціону — без гарантій юридичної безпеки

Офіційно «ВПХ» передано у власність ФДМУ після управління АРМА, як актив, конфіскований у межах санкційної політики проти РФ. Проте досвід продажу подібних активів показує: у майбутньому можливі спроби оскарження правочинів у міжнародних або українських судах з боку попередніх бенефіціарів.

ФДМУ визнає складність приватизації великих об’єктів. Як заявила в.о. голови Фонду Іванна Смачило в інтервʼю Mind.ua, основними перешкодами залишаються висока закредитованість, арешти майна та судові процеси, які тривають щодо активів, конфіскованих у колишніх російських власників (як це сталося з заводом "Аерок«).

Перетворити об’єкт на сучасний кластер — тільки після вкладень у десятки мільйонів

Завод розташований у межах міста Вінниця — це плюс з погляду логістики. Але це ж і мінус: застарілі інженерні мережі, старі системи водопостачання, каналізації, електропостачання — все це потребує приведення у відповідність до сучасних екологічних та промислових стандартів.

У публікаціях підкреслюється, що «ВПХ» має потенціал стати сучасним виробничим хабом. Це можливо — але лише за умови капітального оновлення виробничих ліній, модернізації інфраструктури та очищення балансу від сумнівних боргів.

Висновок: ризики перевищують обіцянки

Попри гарну презентацію, ПрАТ «Вінницяпобутхім» не є типовим прикладом «легкого» для приватизації об’єкта. Новий власник отримає:

• суттєве боргове навантаження;
• об’єкт без власних брендів, без контрактів з великими виробниками й з технічно застарілою інфраструктурою;
• актив із потенційною юридичною токсичністю — з юридичними та репутаційними ризиками через арешт та санкційні зв’язки
• і високі операційні витрати в перший рік.

Це — кейс не для пересічного інвестора, а для великого капіталу з юридичним супроводом, стратегічним плануванням і терпінням. І водночас — тест для Фонду держмайна: чи готова держава не лише реалізувати актив, а й надати йому юридичну підтримку та шанс на відновлення.